З великим сумом повідомляємо, що 6 травня 2021 року пішов з життя видатний науковець, професор, доктор медичних наук, керівник лабораторії епігенетики Інституту геронтології ім. Д.Ф.Чеботарьова НАМН України, Вайсерман Олександр Михайлович.
Життя Олександра Михайловича тісно пов’язане з нашим інститутом, в якому він працював останні 40 років.
Свій науковий шлях в Інституті геронтології Олександр Вайсерман розпочав ще до закінчення університету, прийшовши працювати 6 травня 1980 р. в лабораторію генетики. У 1984 році Олександр Михайлович закінчив біологічний факультет Київського державний університет імені Т.Г.Шевченка. З 1989 року він продовжує працювати в лабораторії генетики на посаді наукового співробітника, де у 1992 році, під керівництвом професора П.Г. Войтенко, захищає кандидатську, а у 2004 році – докторську дисертацію, при цьому одержавши ступінь доктора медичних наук.
З 2010 року Олександр Михайлович очолює новостворену лабораторію епігенетики, керівником якої був останні 11 років.
Будучи яскравим науковцем-геронтологом, Олександр Михайлович мав багато відзнак своєї діяльності: його науково-дослідні роботи не раз визнавалися найкращими серед робіт НАМН. У 2018 році Олександр Михайлович за свої наукові досягнення отримав почесну грамоту від Комітету Верховної Ради України. Останні роки він запам’ятався великою кількістю лекцій та виступів у медіа просторі, щодо anti-aging стратегій та підходів, а також ролі епігенетичних факторів у розвитку вік-залежних патологій.
Олександр Михайлович мав найвищій рівень цитування серед науковців нашого інституту та був автором сучасних монографій, що як правило публікувались закордоном. Враховуючи його науковий доробок, його запрошують до багатьох редакційних рад провідних світових журналів: Biogerontology, Frontiers in Genetics of Aging, Journal of Genomic Medicine and Pharmacogenomics.
Серед його наукових інтересів слід окремо виділити:
- епідеміологічне дослідження довгострокових наслідків для здоров’я несприятливих умов у ранньому віці (програмування розвитку), зокрема, тривалих наслідків перинатального впливу голодомору в Україні 1933 року на стан здоров’я дорослих та рівень смертності, пов’язаний з віком;
- дослідження, спрямовані на генетичні та епігенетичні механізми розвитку хвороб Альцгеймера та Паркінсона, остеопорозу та діабету 2 типу;
- вивчення довжини теломер у пацієнтів із вік-залежними захворюваннями, а також у довгожителів України;
- вивчення молекулярних механізмів, що модулюють тривалість життя у дрозофіл.
Протягом останніх 10 років Олександр Михайлович був керівником та співкерівником ряду високорейтингових дослідницьких проектів: «Вплив кліматичних та соціальних факторів у ранньому онтогенезі на частоту вікових захворювань серед населення України», «Вплив голоду в ранньому онтогенезі на швидкість старіння та смертність (експериментальні та демографічні дослідження)»; «Вивчення поліморфізму генів, пов’язаних із хворобою Паркінсона, в популяції України»; «Комплексний аналіз модифікованих та немодифікованих факторів ризику когнітивних порушень при нейродегенеративних розладах Альцгеймера та судинного походження».
Безумовно необхідно віддати шану його особливій інтелігентності та любові до людей, колег, особливо до його молодих учнів, з якими він активно працював останні роки та передавав своє натхнення наукою.
Попереду було ще так багато планів щодо нових проектів, досліджень та публікацій, які вже мають бути завершені колегами та учнями Олександра Михайловича, вшановуючи його пам’ять.
У кожного з тих, хто мав честь бути знайомим із Олександром Михайловичем, назавжди в пам’яті залишиться його світлий образ. Дирекція, співробітники лабораторії епігенетики і весь колектив Інституту геронтології висловлює щирі співчуття родині, колегам та друзям Олександра Михайловича у цей сумний час.