16 вересня 2023 року після важкої хвороби пішов з життя видатний український геронтолог, академік Національної академії медичних наук України, професор, доктор медичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України, директор Державної установи «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України» Владислав Вікторович Безруков.
Прощання із Владиславом Вікторовичем Безруковим відбулося 19 вересня, у великій конференц-залі Інституту геронтології, з 11:00 до 13:30.
Владислав Вікторович керував установою понад 35 років. Він гідно вів її через значні політичні та економічні зміни, що відбувались в Україні, постійно розвиваючи науковий потенціал. Наразі Інститут є одним із наукових лідерів Національної академії медичних наук України.
В. В. Безруков народився 25 лютого 1940 року. Навчався у Суворовському училищі. У 1958 р. вступив до Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця, який закінчив із відзнакою у 1963 р. Працював лікарем-хірургом у Черкаській обласній лікарні.
У 1965 р. Владислав Безруков був зарахований до аспірантури в лабораторію фізіології Інституту геронтології, де під керівництвом професора В. В. Фролькіса працював над кандидатською дисертацією, присвяченою віковим особливостям центральної регуляції функцій серцево-судинної системи. Саме на цьому етапі визначилася сфера провідних наукових інтересів – дослідження механізмів старіння центральної нервової системи та її ролі у розвитку патологічних процесів у старості. В наступні роки Владислав Вікторович працював молодшим, а потім старшим науковим співробітником цієї ж лабораторії. У 1970 р. він захистив кандидатську дисертацію, а у 1982 р. – докторську, де вперше були піддані всебічному аналізу вікові функціональні зміни провідного регуляторного центру ЦНС – гіпоталамусу. Вчений вперше отримав дані про нерівномірні зміни збудливості окремих ядер гіпоталамусу, підвищення їх чутливості до дії ряду гуморальних факторів. Це призводить до виникнення “гіпоталамічної дезінформації” відносно стану внутрішнього середовища організму, що, в свою чергу, веде до порушень регуляції та гомеостазу.
У 1983 році Владислав Вікторович був відряджений до Центру соціального розвитку і гуманітарних питань ООН (Відень, Австрія), де він до початку 1988 р. працював у Секторі з проблем старіння, маючи статус старшого радника МЗС України. Під час роботи в Центрі ООН був активним учасником організації і проведення ряду міжнародних форумів із соціальних проблем геронтології, зокрема, Міжрегіонального семінару ООН по старінню, який відбувся у 1985 р. у Києві. Протягом п’яти років отримав великий досвід у галузі соціальної геронтології та організації медико-соціального забезпечення людей літнього віку. Завершився цей етап поверненням Владислава Вікторовича до Інституту геронтології і призначенням його директором у 1988 р.
Протягом тривалого часу В. В. Безруков очолював лабораторію соціальної геронтології інституту (1989-2004), де творчо реалізував набутий під час роботи в Центрі ООН досвід та впроваджував його в країні.
Після академіка В.В. Фролькіса у 1999 р. Владислав Вікторович очолив лабораторію фізіології Інституту геронтології, як основну лабораторію інституту, де вивчались фундаментальні механізми старіння. Упродовж багатьох років продовжував розвивати традиції наукової школи академіка В. В. Фролькіса. Тривалість життя, темп старіння багато у чому визначаються адаптаційними можливостями організму, стійкістю до різних пошкоджуючих чинників. Тому під керівництвом Владислава Вікторовича у лабораторії проводились дослідження з вивчення вікових особливостей фізіологічних, біохімічних та імунологічних реакцій організму при дії пошкоджуючих факторів і розвитку експериментальної вікової патології, розроблялись засоби корекції. З часом лабораторія фізіології трансформувалась у відділ біології старіння та експериментального подовження життя, який у складних умовах сьогодення вирішує важливі питання експериментальної геронтології.
Повномасштабна війна, розв’язана російською федерацією проти України, змусила колектив інституту переключитись на допомогу людям, що постраждали внаслідок військових дій та активізувати наукові розробки, актуальні для військового часу. Так, було розроблено технологію для пришвидшення загоєння ран, методи контролю стресу, пов’язаного із війною, програму комплексної реабілітації осіб, що зазнали мінно-вибухової травми.
Перебуваючи у прифронтовій зоні у лютому-березні 2022 року, Інститут продовжував надавати медичну допомогу населенню та військовим. З ініціативи Владислава Вікторовича із лікарів та науковців була також сформована мобільна бригада для надання медичної допомоги людям, котрі постраждали у війні і перебували на окупованих територіях.
Під керівництвом академіка В. В. Безрукова проведено інноваційні розробки в напрямку створення нових методів подовження життя в експерименті, пошуку нових засобів, які здатні забезпечити високу життєздатність організму в умовах стресу, збільшити тривалість і якість життя. Розроблені нові лікарські засоби кардіопротекторної та геропротекторної дії (“Кораргін”, “Нейрогерін”, “Оріон”), нові ефективні підходи до лікування вікової патології, що базуються на терапії стовбуровими клітинами. З використанням нейромережних алгоритмів (штучного інтелекту) розроблено технологію визначення темпу і профілю старіння організму, яка дозволяє діагностувати ранні прояви пришвидшеного старіння людини та своєчасно застосовувати відповідні профілактичні заходи для протидії розвитку вік-асоційованої патології.
Творчі досягнення вченого широко відомі серед наукової спільноти світу та України. Він є автором понад 600 наукових праць, у тому числі 27 монографій і посібників, багато з яких видані за кордоном, 4 авторських свідоцтва. Під його керівництвом підготовлено 4 докторських і 15 кандидатських дисертацій.
З 1995 р. Владислав Вікторович очолював наукове медичне товариство геронтологів і геріатрів України, був головним редактором журналів “Проблемы старения и долголетия» та «Aging and Longevity», членом редакційних рад низки вітчизняних та закордонних наукових журналів, головою спеціалізованої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій при ДУ “Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України”. Протягом багатьох років був радником ВООЗ і ООН з питань здоров’я людей літнього віку, членом керівних органів Міжнародної Асоціації геронтологів та її Європейського регіонального відділення, почесним членом геронтологічних товариств кількох європейських країн.
Під керівництвом Владислава Вікторовича інститут приймав участь у двох широкомасштабних європейських геронтологічних дослідницьких проектах – “Aging, health and competence” та “Genetic of healthy aging” (GEHA), а також у проекті Фонду народонаселення ООН “Supporting the gerontological information and counseling center”.
Наукова і громадська діяльність академіка В. В. Безрукова відзначена багатьма нагородами. Він кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (2015), Заслужений діяч науки і техніки України» (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), премії ім. М.Д. Стражеска НАН України (2000), премії ім. Т.І. Єрошевського Міжнародного центру з проблем літніх людей (2001). Нагороджений відзнаками Верховної Ради України, почесними грамотами МОЗ України, Президії НАН України, Президії АМН України, Почесною грамотою Ради Організації ветеранів України, орденом «Кадетська слава» I ст.
Владислав Вікторович Безруков був обдарованою багатогранною людиною, вірною справі й колективу. Його авторитет серед співробітників інституту був надзвичайно високим. В його особистості поєднувався талант вченого-інтелектуала і яскравого митця – художника, композитора, поета.
Усім, хто його знав та мав нагоду з ним спілкуватись, буде дуже не вистачати Владислава Вікторовича.
Колектив та адміністрація ДУ “Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України” виcловлюють глибокі співчуття родині Владислава Вікторовича. Вічна пам’ять – дорогому директору, вчителю та другу…